×

Замок

Село Свірж, що колись було містом, розташувалося вздовж дороги, яка проходить Гологірським хребтом, де круті пагорби чергуються із розлогими долинами. Через село протікає річка Свірж, що й дала назву цій місцевості та нарекла своїм іменем її перших дідичів. Слово «свірж», за деякими припущеннями, у слов’ян означало звучання флейти чи сопілки — мабуть, така асоціація виникла від звуків тоді ще повноводної та швидкої річки.

Уперше Свірж як поселення в документах згадано в 1427 році. Усередині XV століття сюди переніс із села Романів свій двір руський боярин Іван Гліб Дядькович. А його правнуки Андрій та Мартин, міцно осівши у Свіржі,  підписували документи вже як Свірзькі. Нині про цей період нам нагадує сторожова вежа з готичними обрамленнями віконниць.

Фото — Роман Шишак

Фото — Роман Шишак

Згодом майже два століття замком володів рід Цетнерів. Замок у цей час потерпав від постійних нападів. Тому аж до кінця XVII століття зі всіх бійниць виглядала готова до бою зброя. Однак в описі майна замку від 1674 року, крім довгого переліку зброї й возів, що їх споряджали для потреб війська, можемо помітити вже кілька карет, ридванів і мальованих саней. Перепочинок між війнами налаштовував на інший спосіб життя. Повільно починалася трансформація, й фортеця перетворювалася на палац.

Фото — Роман Шишак

Фото — Роман Шишак

У XVIII столітті белзький воєвода Ігнатій Цетнер, успадкувавши весь Свірзький ключ (24 села) і маючи маєтності у Львові (знаменита «Цетнерівка») та палац у Краківці, міг собі дозволити грандіозні проекти. Наступний опис замку початку XIX століття малює в нашій уяві чудовий палац у Свіржі, оточений садом в англійському стилі: з оранжереями для пальм та будиночком для канарок, терасами й альтанками. Автор опису зазначив, що розкішний парк з екзотичними деревами значно підвищував навіть вартість замку.

Наступним важливим для замку власником був Роберт Ламезан де Салінс. Він походив із родини французьких аристократів, які свого часу, рятуючись від революції, емігрували до Австрії. Був кадровим військовим (дослужився до генеральського чину), кавалеристом і військовим аташе. У 1903 році Роберт одружився з Іреною з Волянських і оселився у Свіржі. Можливо, родинна пам’ять про покинуті у Франції маєтки пробудила в нового власника бажання відновити Свірзький замок і колишню красу замкового парку. Проте у плани Роберта втрутилася Перша світова війна: 2 вересня 1914 року російські війська, що окупували Галичину, підпалили замок. З подиву гідним ентузіазмом Ламезан розпочав усе спочатку, не жалкуючи ні сил, ані коштів. Про останню реновацію замку, завершену 1917 року, нині нагадує напис латиною над головною брамою. Роберт не лише підняв маєток із руїн, а й облаштував життя для своєї родини за всіма ознаками розкоші того часу: перед замком у парку з’явилися тенісні корти, на фільварку у стайнях було п’ятдесят коней, а в гаражі — два автомобілі. Серед мешканців Свіржа досі побутує розповідь, що для вдоволення своїх гастрономічних смаків Ламезан де Салінс звелів вирощувати біля замку виноградних равликів, привезених із Франції.

Фото — Роман Шишак

Фото — Роман Шишак

Серпень 1939 року започаткував сюрреалістичний сценарій у житті Свіржа. У місцевому костелі, закладеному ще в XV столітті Свірзькими, де у крипті поховано власників замку, влаштували склад отрутохімікатів.  У самому замку — школу трактористів. Однак після важких повоєнних років радянське керівництво області розпочало програму реєстрації пам’яток національної спадщини. Так замок Свірж отримав свою охоронну грамоту з номером 481. Було прийнято рішення про реставрацію і пристосування замку для Будинку творчості Спілки архітекторів. Плани щодо перетворення пам’ятки виглядали амбітними, але їм не судилося бути втіленими в життя. У 1992 році було прийнято в експлуатацію інженерні мережі й частково приміщення новоствореного будинку творчості. Але так і залишилася на папері фіксація: готовність замку станом на 1993 рік — 72%…

Фото — Роман Шишак

Замки, як і люди, кожен має свою долю. У замку Свірж вона склалася щасливо. Попри всі історичні катаклізми, завжди були ті, хто хотіли стати для нього добрими господарями. І хоча у слов’ян перше значення слова «господар» — це титул правителя, згодом воно втратило своє класове забарвлення. Господар — це той, хто не лише бере, а й віддає. Той, хто любить і жертвує. Той, хто, як розлогий дуб, відчуває в цій землі своє коріння…

Замок Свірж

Прокласти маршрут