×

Дендрологія

Чому каштан звичайний аж ніяк не звичайний каштан

Виявляється, що дерево з білими свічечками квітів, яке з дитинства всім відоме як передвісник літніх канікул, не має нічого спільного з каштаном (Castanea Tourn), воно навіть не близький його родич. Насправді це дерево називається Гіркокаштан (Aesculus hippocastanum L.), що вказує на неприємний смак плодів, на відміну від справжнього, або солодкого, каштана. Друга ж назва — Кінський каштан — не має жодного стосунку до коней, ба навіть більше: отруйні плоди можуть зашкодити тваринам. Доцільніше було би назвати  його «свинським каштаном», оскільки на свиней ця отрута не діє. Для людини плоди також можуть бути небезпечними при вживанні в їжу, чого не скажеш про справжній каштан, який в ареалі Середземномор’я був важливим джерелом вуглеводів.

Дерево, яке нині є звичним елементом міського ландшафту, стало таким тільки у XVIII столітті і, як і всі рослини, перекочувало з дикої природи. У нашому випадку — з невеличкої лісової зони на Балканах.

Для паркового дизайну характерними є й висадження одиничних дерев із можливістю віддаленого огляду, і засадження алей. Крона дерева густа, симетрична, кулевидна, що робить рослину самодостатнім об’єктом ландшафту. А рівний стовбур і усереднена висота — найкращі принади алейних насаджень. І, звичайно, головна окраса каштана — наявність одного з найгарніших суцвіть серед неплодових дерев. Пригадайте ще хоч одне таке дерево з ніжним біло-рожевим цвітом і ароматом квіткового парфуму в межах міста й парку. 

Гіркокаштанова алея Замку Свірж розташована не типово: вздовж дороги, що  спускається до озера. Парк закладали в англійському натуралістичному стилі, тому висадка прямої алеї на рівній площині дисонувала б із задумом садівника, який мав на меті імітувати дику природу, а крива лінія висадки додавала парку романтичного настрою. Нині алея неповна, із західної сторони росте лише три дерева, а деякі екземпляри перетворилися на живописні корчі. Ще на початку ХІХ століття довкола озера по алеї свірзького парку можна було проїхатися бричкою або верхи на коні. А з вікон замку, який височіє над дорогою, відкривався краєвид на густі зелені шапки, весною помічені білим серпанком, а восени — брунатно-жовтими мазками. Також алея мала практичне значення: захищала від західних вітрів і холоду зі сторони водойми. 

Цінності деревам додає те, що вони «вистояли» в роки Другої світової війни, коли більшість дерев у парку місцеві мешканці вирубали для опалення. Гіркокаштанам близько 100 років. І хоча це не рекордний вік (найдавнішому дереву на території України — каштану Пера Могили  — 350 літ), але достатній для шанобливого ставлення й оберігання. Є й історична значущість алеї. Достеменно відомо, що посадив дерева останній власник Свіржа — Роберт Ламезан де Салінс.  На жаль, нині більшість дерев — і в міських парках, і в парку Замку Свірж — хворіють, що може вкоротити їх вік. 

Замок Свірж

Прокласти маршрут