×

Парк

Думаючи про призамковий парк, насамперед спрацьовують стереотипні уявлення про парк у стилі Версаля. Для необізнаних у тонкощах історії садово-паркового мистецтва розповідь про парк довкола замку у Свіржі спочатку викликає недовіру. Однак він тут не лише був колись, його прикмети можна розгледіти й нині. Зрештою, відчуття гармонії, коли ти спокійно обходиш замок, є яскравим свідченням цього.

Парк у Свіржі з’явився завдяки Ігнатію Цетнеру, рід якого близько двохсот років володів свірзьким ключем. Інколи в біографічних довідках про цього польського шляхтича можна прочитати, що він був ботаніком. Це викликає посмішку, адже насправді захоплення облаштуванням парків було його хобі, підкріпленим матеріальною спроможністю. Ігнатій, окрім обов’язків дідича згаданого ключа сіл, також володів Краківцем, деякий час Підкаменем, Баконьчицями в передмісті Перемишля й маєтком у Львові. А ще мав солідну державну посаду — близько 25 років був воєводою Белзьким. Проте саме парки були його найбільшою любов’ю.

Знавцям історії Львова, звичайно, відомий район, який досі зберігає історичну назву Цетнерівка. Це територія від верхньої межі вул. Личаківської вниз по вул. Черемшини — раніше вона сягала до половини Погулянки. Колись Ігнатій збудував тут невеличкий палац біля озера й заклав парк на тодішніх піщаних передмістях Львова. Місцевість відзначалася розою вітрів, які створювали справжні дюни. Нині це назвали б рекультивацією. Для цих робіт запросили фахового львівського архітектора П’єра Дені Гібо, француза за походженням. Він, до слова, володів фільварком на території району Снопків. І в 1812 році заклав там липову алею на честь Наполеона (полководець ішов на Москву через Галичину, і йому дуже симпатизувало польське населення). Алея існує досі, й навіть вулиця зберегла її назву: Липова алея. У XIX столітті частина парку на Цетнерівці перейшла у власність Львівського університету. Хто нині буває в університетському ботанічному саду, має змогу милуватися цетнерівським спадком.

У Баківцях невеличкий парк Цетнера згодом розбудував граф Любомирський — нині це великий міський парк у Перемишлі. А в Краківці Цетнер мав справжній палац — звичайно, оточений парком. Місцевий костел на кошти дідича Ігнатія будував також «львівський француз» Гібо — тому можна припустити, що й до закладання парку він міг долучитися.

Що ж до ідеї облаштувати парк у Свіржі, то тут тим паче не обійшлося без фахівця з інженерних робіт. Замок, який на той час близько 300 років був насамперед фортецею, мав довкола стрімкі схили, з ровом і звідним мостом — все, як і годиться. Проте П’єр Дені Гібо знався на реконструкції фортифікацій. У Львові він керував роботами з ліквідації оборонних мурів, коли в місті почали господарювати австрійці. Можливо, Цетнера і П’єра Дені Гібо поєднувало ще щось. Наприклад, те, що вони обоє були масонами. Хоча хто тоді тільки не був масоном? До слова, Цетнери поважали авторитетних і фахових архітекторів. Перший власник Свіржа, Олександр, запросив найкращого з тих, хто будував укріплення, — автора проекту побудови Королівського арсеналу у Львові Павла Гродзицького. Цього разу завдання було прямо протилежним: трансформувати фортецю в палац. І парк у такій перебудові — необхідний атрибут. Але попри те, що архітектором був француз,  парк заклали в англійському стилі.

Вибір стилю парку свідчить про добрий смак і безсумнівне вміння бачити й відчувати красу довколишньої природи. А тут саме вона диктує умови. Горбистий ландшафт із залісненими краєвидами, дике каміння, яке де-не-де виступає на поверхню. Ну й, звичайно, річка Свірж, що утворює мальовниче озеро з дзеркальною поверхнею, у якій відбивається замок. Тобто дотримано всіх атрибутів для парку пейзажного типу, де він більше нагадує ліс, проте вирізняється доглянутістю. 

Тобто в англійському саду відсічено найменш естетичні елементи натуральної природи, а також додано певну впорядкованість. На щастя, до нас дійшов надзвичайно цінний за своєю інформативністю документ. Це «Опис замку і двірських будівель міста Свіржа» 1829 року, складений майже через три десятиліття після смерті Ігнатія Цетнера. Однак у час, коли парк іще був, хоча, можливо, вже не в тому вигляді, як за життя творця.

Отже, за описом він займав майже 10 гектарів (17 моргів і 1455 сажнів). Автор зазначає, що «… парк влаштований із добрим смаком і вдало розташований, є окрасою міста Свірж і навіть збільшує вартість цих маєтків». А для облаштування було побудовано тераси з південно-східного боку замку. Ще одне свідчення — літографія Антонія Лянге. Саме з цього ракурсу можна роздивитися згадані тераси, доріжки, насадження, вежу-альтанку (колись сторожова вежа з XV століття, яка згодом довший час слугувала каплицею). До речі, для парків у англійському стилі була бажаною наявність «руїн» старих будівель. У нашому випадку в альтанці була колекція творів мистецтва. Праворуч від алеї до мосту — три оранжереї. Одна з них — для фігових пальм, друга — для вирощування персиків. Оранжереї мали спеціальну систему обігріву. Також на території був літній будиночок (фільварочок) і будиночок для канарок. Рукотворні насадження доповнювали довколишні панорами: скеляста гірка зі скульптурою св. Яна з Дуклі і млин на озері. Нижче від мосту був природній грот, оповитий диким виноградом, — ще одна прикмета парків англійського стилю.

Фрагмент кадастрової карти м.Свірж, 1845 р. (ЦДІА у м.Львові)

Після багаторазової зміни власників у XIX столітті, на початку XX століття, а особливо після руйнівної для замку Першої світової, почався новий етап відродження для замку й території. І знову в історії з’являється француз, але тепер уже як власник — Роберт Ламезан де Салінс. Є спогади про ці місця його доньки Ірени, для якої в парку при в’їзді на територію замку було побудовано тенісні корти. Її батько, любитель коней, із раннього віку вчив доньку кататися верхи — зокрема й по паркових доріжках, які для цього придатні. Є цікаві свідчення мешканців Свіржа про те, як це відбувалося. Сама Ірена згадувала, що часто разом із дівчатами з села працювала у квітниках, у саду й навіть на городніх грядках. Батько вважав, що вона має навчитися всього, щоб дати собі раду в житті за будь-якої ситуації. Оранжереї в парку не відбудовували, зате додали елементів паркових меблів із каменю, що продовжувало лінію естетики парку в англійському стилі. Також у цей час головний дитинець замку, судячи із фото, було максимально озеленено, а внутрішні стіни щільно засновано виноградом і плющем, що створювало романтичну й дуже наближену до дикої природи атмосферу.

Нині багатьом цікаво, чи залишились дерева з тих часів. Більшість насаджень довкола замку — це 100–130-літні модрини, сосни, каштани і смереки. Однак нам вдалося виявити і свідків первісного парку XVIII століття: вздовж дороги, що тягнеться від костелу вниз, свого часу на межі парку було висаджено дубову алею. Кілька 300-літніх дерев ви ще зможете побачити, якщо не пошкодуєте часу і приїдете до Свіржа. Пейзажі, які сотні років тому надихали на створення цієї оази, нині чекають і на вас.

Призамковий парк. Фото В.Ольхомяка, 1968 р. (Кабінет мистецтв Львівської національної наукової бібліотеки України ім.Василя Стефаника)

Замок Свірж

Прокласти маршрут